Мені вже 30 років, я заміжня, у мене є дитина, я живу в достатку, чоловік забезпечує мене всім необхідним, але батькам я не допомагаю просто через принцип.У нашій сім’ї було 9 дітей, я була наймолодшою, і мені доводилося постійно носити обноски, ходити в рваному одязі, все тому, що у батьків не було грошей ні на що.
Жили ми дуже бідно, просто для мене досі загадка, чому батьки народ жували стільки дітей.Коли я виросла, сама самотужки влаштувалася на роботу, потім, коли в мене вже з’явилися гроші, почала готуватися до вступу до вищого навчального закладу.Мені було дуже важко, адже ніхто не сні допомагав, доводилося самій викручуватися. На допомогу батьків і братівсестер я не розраховувала, тому сама крутилася як білка в колесі.
Минуло трохи часу мого такого важкого життя, і в моєму житті з’явився хлопець (M/K) , який дуже мене любить, він красиво доглядав за мною, ніколи в житті не дорікав мені в тому, що в мене така бідна сім’я.Він витягнув мене з цього стану, зробив усе для того, щоб я почувала себе добре.Ми вирішили одружитися з ним, я вже сказала батькам, не знаю чому вони не схвалили мій вибір, говорили, що він потім постійно нагаду ватиме про те, що я не з багатої сім’ї.
Я вийшла заміж за нього і жодного разу не пошко дувала, а мої сестри та брати кажуть, що я змінилася, що не хочу допомагати своїм батькам.Я сказала, що якщо ви хочете, то допомагайте, вони для мене нічого не зробили, тільки життя дали, і те, я б не хотіла жити в таких умовах, краще б не народитися.Я нікого не звинувачую, нехай і мене не звинувачують ні в чому, я знайшла своє щастя і нікого не чіпаю, хай мене не чіпають.