Після сме-рті мами мені з сестрою дістався спадок. Ми отримали велику земельну ділянку. Поки переживали горе — не замислювалися про те, що робити з землею. Але коли минуло кілька місяців, і ми стали повертатися в звичний ритм життя, то згадали про ділянку. Ми з чоловіком дуже любимо копатися в землі, у його батьків великий город, так що він знає, як потрібно правильно вирощувати овочі. Я впевнена, що сестрі не цікава вся ця суєта з землею, тому запропонувала їй викуп, я б могла купити у неї решту землі. Але коли вона почула, що ми хочемо город засадити, то їй теж також захотілося . Це не дивно, вона змагається зі мною з самого дитинства. Раніше мене це дратувало, але зараз я намагаюся не звертати на це увагу. Так і поділили ми навпіл ділянку, поставили парканчик.
Чоловік у мене став серйозно займатися землею, всю її від бур’янів очистив, нову землю привіз, добрива теж. Я йому допомагала, ми проводили на цій землі всі свої вихідні. Але ось сестрі з її чоловіком було лінь пертися за місто, щоб ще в землі бруднитися. А ми з чоловіком вже поставили теплицю, зробили грядки, підключили воду. Через рік зібрали свій перший урожай. Так було приємно їсти те, що самі виростили. А ось сестра істерику влаштувала, що у неї крім бур’янів нічого не росте. Я їй і сказала, що мій чоловік може їм поради давати, як з нуля все засадити. Тільки потрібно докласти зусиль і не лінуватися. Сестра погодилася.
Настала весна, чоловік зібрався на землю, відразу попередив мою сестру, що вже прийшов час. Але вона тільки відмахнулася, мовляв ще рано і холодно. Приїхала вона з чоловіком на землю тільки після травня, і знову залишилися незадоволені, що у них нічого не росте, а у нас просто ідеальний город. — Це нечесно, ви собі забрали кращий шматок землі, а мені такий поганий віддали. — Ні, просто що ти, що твій чоловік-обидва ледарі, яких ще пошукати треба. Ми з чоловіком кожні вихідні приїжджаємо, весь час і сили сюди витрачаємо, а ви тільки носом повернути вмієте.