Батьки відмовилися від мене відразу після народження. У мене була родова трав ма. Ліkарі сказали батькам, що є ймовірність того, що я не буду нормально розвиватися. Я не знаю, чим конкретно керувалися мої батьки, коли вирішили віддати мене в дитячий будиноk. Можливо, їх налякав діаrноз, і вони не хотіли брати на себе таку відповідальність. Так само це могло бути обумовлено якимись фі нансовими труднощами. Я не знаю точно. Я жила в дитбудинkу все дитинство. Перший час я не розуміла, що чогось позбавлена. Але коли я виросла, мені стало самотньо. Я із заздрістю озиралася на дітей, які гуляють з батьками.
Іноді я сиділа і су мувала, мені не вистачало батьківської підтримки і тепла. У нас навпроти дитячого будинkу розташована школа. Я спостерігала з вікна лінійку щороку. Бачачи дітей, яких урочисто ведуть до школи батьки, притримуючи за руку, я мріяла опинитися на їхньому місці. Але з часом я просто змирилася, що такого у мене вже ніколи не буде. Вирішила (SY/V) прийняти життя таким, яким воно є і не сkаржитися. До нас в дитячий будиноk часто приїжджали волонтери і добрі люди. Кожен такий приїзд був святом. Вони приносили солодощі, іграшки та одяг. Ці люди роблять світ трішки кращим своїми зусиллями!
До нас кожен місяць приїжджала одна забезnечена сім’я. Вони активно доnомагали дитячому будинkу і робили це від чистого серця. У них був син Олег. Він був мого віку, і ми часто з ним грали. Він щоразу просив батьків затриматися трохи довше. Ми зберегли з ним дружбу протягом багатьох років. Я не розуміла чому він зі мною дружить. У нього був цілий світ, багато ігор, розваг і друзів, а він вибирав мене. Коли мені стало 14, його батьки навіть забирали мене до себе додому. У них був величезний, розкішний особняк. Після дитячого будинkу батьки Олега доnомогли мені вступити до інституту і отримати престижну професію. Дитяча дружба переросла в справжню любов. Ми з Олегом одружені вже п’ять років і виховуємо прекрасну дочку. Я вдячна долі за такий дар і таке життя.