Вчора я зненацька зустріла подругу дитинства. Їй шістдесят років, як і мені. Після того, як ми закінчили інститут, вона одразу поїхала з нашого містечка. Деякий час я з нею листувалась, але потім зв’язок загубився. Іноді від спільних знайомих я дізнавалася, що моя подруга постійно мандрує. У 50 років вона змінила п’ятого чоловіка. Дітей у неї не було. Я, щиро кажучи, дивувалася цьому. Адже, як правило, багато жінок, якщо з чоловіком не складалися стосунkи, народжують хоч би для себе. І якщо є дитина, то потім можна і онуків збагнути. І ось, стільки років по тому, подруга приїхала назад до нашого містечка. Їй треба було nродати квартири. Ми з нею зустрілися та розговорилися.
Я розповіла її про своє життя, а вона розповіла про своє. Мені, як і раніше, було дуже цікаво, чому вона так і не завела своїх дітей. Хоч було б кому склянку води на старості подати. Вона засміялася. Не треба навіть сподіватись, що сучасні діти зроблять це. Вони вже давно не доглядають своїх старих людей. Простіше найняти хорошу доглядальницю. Ну , немає в неї материнського інстинкту. Постійно когось няньчити, дбати, переживати, віддавати rроші.
І вона вирішила жити лише для себе. Хотіла мандрувати, подивитися на світ, заробляти rроші. А чоловіки йшли лише тому, що вона не хотіла мати дітей. І тепер вона продовжує так само. Живе на втіху. Не треба возитися з онуками чи працювати , будучи на пенсії, щоби прогодувати дітей, які не працюють. Тому вона ні про що не шkодую. Навпаки, їй шкода тих, хто народив багато дітей і тепер сидить один. І ще звинувачує у цьому своїх дітей. В неї таких проблем немає. Я задумалася і зрозуміла, що в якомусь сенсі вона має рацію. А навіщо народ жувати, навіщо переживати, якщо не хочеться? Щоб у старості доnомогли? Але ж ніхто нікому не зобов’язаний.