Але, на жаль, з вітчимом її стосунки не склалися. Лара його ніколи не любила, як і він. Останнім часом вітчим постійно дорікав і докоряв Лару, що вона не прибирає вдома і не встигає приготувати обід. Падчерка виправдовувалася, казала, що у малюка ріжуться зубки, і вона весь час няньчитися з ним. Зрештою, він вигнав Лару з дому. Мати дуже любила вітчима, і тому не заперечила йому ні в чому. Лара зібрала всі свої речі та пішла до бабусі. Так вона й лишилася в неї жити. Весь цей час мама навіть не згадувала ні про неї, ні про бабусю.
Через рік Ларі виповнилося вісімнадцять років, і вона влаштувалась на роботу. Навчалася заочно у педагогічному інституті та підробляла офіціанткою у кафе. Жилося їм із бабусею дуже тяжко, але виходу не було. Коли Лара почала отримувати нормальну зарплату, у них налагодилося. Бабуся приймала необхідні ліկи, та й з харчуванням стало набагато краще. Незабаром бабусі не стало. Вона залишила квартиру онучці. Дякуємо мамі за те, що не судилася. Незабаром Лара вийшла заміж. У неї народилися близнюки. 12 років подружжя жило тихо та мирно.
І ось одного разу з’явилася мати. Їй терміново знадобилася допомога. Вітчим їх покинув і пішов до іншої Лара не хотіла її навіть на поріг пускати, адже для неї це була чужа людина. Вона спитала матір, чи знає вона, як їм жилося з бабусею, через що їм довелося пройти. Вона накричала на неї і зачинила двері. Після цієї розмови Лара довго плакала. Можливо, вона не має рації? Може, треба було їй допомогти? Вона ж її мати.