Мій двоюрідний брат виявився нахлібником. Я ненавиджу людей, які живуть за рахунок інших. Я була зла на брата, але не могла нічого зробити. Я переїхала жити в місто, точніше, поїхала вчитися до університету; закінчила його і потім зустріла свого майбутнього чоловіка. Так склалося моє життя. Я була щаслива у шлюбі і незабаром у нас наро дився син. Нині йому 13 років. Ми живемо у трикімнатній квартирі та по можливості їдемо на відпочинок закордон. Одне слово, я змогла облаштувати своє життя так, як і мріяла. Якось мені зателефонувала мама і сказала, що в неї до мене серйозна розмова.
Я спочатку злякалася, бо завжди думаю про поrане, але коли вона мені все розповіла, то я заспокоїлася. Біда була невелика. Мама повідомила, що мій двоюрідний брат приїжджає вчитись у місто і хоче пожити у мене з чоловіком. Мама, звичайно, умовляла свою сестру, щоб та для сина винаймала квартиру і мені не заважала — але не змогла. -Мам, Заради тебе я готова йому дати притулок на тиждень — не більше. Знаючи його характер, буде складно навіть один тиждень провести, але поки він шукатиме гуртожиток, нехай поживе у мене – сказала я мамі.
Я відчувала, що мамі ніяково було просити у мене таке, але я спробувала розрядити обстановку. Він приїхав у місто, і мій чоловік поїхав зустрічати його. Брат навіть для пристойності шоколадку не купив для мого сина і взагалі, коли в гості йдуть — щось треба ж куnувати. За один день кімната, де він зупинився, перетворилася на свинарник. Я лютувала, а йому було все одно. — Слухай, сестричка, мені треба ще на тиждень у тебе залишитися, бо медичних довідок просять, а в мене немає, тому не можу поки що у гуртожиток заселитися – сказав мені брат. Я була в люті, але увійшла до його становища; через тиждень я попросила чоловіка піти та знайти йому гуртожиток. І виявилося, що медогляд не обов’язково здавати і того ж дня ми зібрали його речі та відвезли до його маленької кімнатки. Моя тітка образилася на мене, але мені було не до її образи.