Так сталося, що із сестрою чоловіка ми працюємо в одній організації. Вона влаштувалась до нас рік тому, я тоді й знати не знала, що зустрічаюся з її братом. Якось Матвій покликав мене до себе в гості, де я й побачила Світлану. Так ми й почали спілкуватися і навіть кілька разів рятували один одного на роботі. Світлана заміж збиралася вийти, а ми з Матвієм тільки починали говорити про наше весілля. Світлана після весілля пішла в декрет, а коли повернулася, стала часто просити мене про допомогу. — Кать, мені потрібно звіт здати сьогодні, а у маленької коліки, могла б ти за мене доробити, прошу — благала золовка. Я погоджувалась, бо хотіла допомогти родичці. Такі прохання стали часто повторюватися, мені було не складно; хоча траплялося, що я почала затримуватися на роботі до пізнього часу. Одна з наших колег Олена Володимирівна мені якось сказала:
— Даремно ти їй допомагаєш, кожен має робити свою роботу сам. Якщо у неї хворіє дитина, то нехай бере лікарняний. Я тоді відмахнулася, адже ми із чоловіком теж планували дітей. Я подумала, що мені теж знадобиться допомога і я зможу сміливо попросити її мені допомогти. Але тут я помилилася. Коли у нас із чоловіком нарешті з’явився син, то я пішла у декрет. Довгий час мені доводилося лікуватися, щоб я могла завагітніти. Тому нашому щастю з чоловіком не було меж. Після декрету я повернулася на звичайне місце роботи. Коли почалися проблеми з дитиною: то вона хворіла, то треба було сходити на ранок у дитячий садок – я без сорому просила золовку мені допомогти. Вона брала мою роботу не хоча: я не ображалася на неї, адже розуміла, що вона теж має дітей, яким вона потрібна. Коли я вкотре попросила її про допомогу, вона спокійно погодилася.
Я зазвичай залишала дитину з мамою, але у мами були справи, тому й звернулася до Світлани. — Не проси допомоги у Свєти. Краще звертайся до мене чи Людмили. Світлана на тебе начальству скаржиться, каже, що ти свою роботу їй підсовуєш – сказала мені Олена Володимирівна. Я їй спочатку не повірила, але потім мене покликали на килим до начальства. Мене директор тоді сильно відчитав і навіть зробив догану. — Якщо таке ще раз станеться, то нам доведеться попрощатися з тобою — сказав він мені. Я сильно розлютилася і пішла до золовки додому, так вона мене навіть у квартиру відмовилася впускати. Я пішла. Розповіла все чоловікові та заявила, що більше з його сестрою спілкуватися не має наміру. Він мене уважно вислухав і сказав, що поговорить зі Світланою. Тепер ми з нею не спілкуємося, вона навіть не вітається зі мною на роботі, та й я не маю бажання з нею контактувати.