— Ганно Семенівно, привіт! Що, дачний сезон відкрився? Я дивлюся ви не одна з онуком- Так, ось допомагаю дочці. Вона на роботу влаштувалася, доводиться дбати про малого самої.- А говорили зять у вас рукастистий, затребуваний майстер. Казали відбою від клієнтів немає. Що ж, він не може сім’ю забезпечити?
— Може, звісно. Йому роботу запропонували в іншому місті з дуже пристойною зарплатою. Вони тепер хочуть більше грошей накопичити, щоб у тому місті обживатися було легко. Та й взагалі, навіщо їй увесь час сидіти вдома. Робота дозволяє жінці триматись у формі.Дочка із зятем часто приїжджали до Анни Семенівни – іноді просто забрати дитину, а іноді і з ночівлею, і на шашлики.
Сусідка, яка вважала все на світі своєю справою, одного разу звернула увагу на паркан Ганни Семенівни.- Що ж твій зять паркан тобі не полагодить? Дивись, яка дірища.«І справді», — подумала Ганна Семенівна, — от поїдуть вони, доведеться ходити, шукати якихось майстрів. Невідомо ще знайдуться нормальні чи ні». Вона пригадала і прогнили пару дощок на веранді, і течу на горищі. Вона поговорила із зятем і той з радістю погодився допомогти. Прикинув, у що їй обійдеться матеріал, сказав, що сам все купить і привезе. І чеки надасть, щоби все по-чесному.
З роботою він упорався швидко і крім грошей за матеріали, зажадав з Ганни Семенівни гроші за роботу. Та настільки засмутилася, що ніяк на це не прореагувала. У душі в неї все вирувало. Гроші зять попросив невеликі і заплатити їх було цілком під силу Ганні Семенівні. Але платити зятю за роботу? Як це? Якщо на те пішло, вона теж може вимагати з них грошей за ночівлі на її дачі. Та й нянею вона до них не наймалася.Їй, звичайно, в задоволення дбати про онука, але все ж таки це праця. І якщо він себе поважає, то нехай і її поважає.Весь день Ганна Семенівна в розумі розмовляла з дочкою, скаржилася їй на зятя. Але коли дочка надвечір приїхала за онуком, нічого їй не сказала. Вона й зараз ще думає, просто мовчки заплатити чи висловити своє обурення та грошей не давати.