Ми молода сім’я з середнім достатком. У нас однокімнатна квартира, в якій живему ми з чоловіком і дитиною, але в недалекому майбутньому чекаємо поповнення. В квартирі буде тісно і незатишно вчотирьох. Було б добре, якщо придбали б побільше. І нова машина б теж пригодилась, з нею було б легше. Дітям було б набагато комфортніше і зручніше. Але зайвих коштів не було ні на квартиру, ні на машину, як би не хотілося. Всі ці думки у мене з’явилися після того, як я побачила новий Мерседес і порівняла з нашої старе нькою машиною.
Я давно хотіла переїхати у трикімнатну батьківську квартиру. Нам там було б зручніше. А вони могли пожити на дачі. Але чомусь не погоджувалися. Я народжую їм онуків, а вони не хочуть мені допомогти. Якщо б вони погодилися, ми б переїхали, і залишилися б кошти на нову машину. Але вони егоїсти — думають тільки про себе: там, бачите чи, туалет на вулиці, немає газу та води. Як вони можуть так спокійно жити, знаючи, що ми вчотирьох повинні жити в однокімнатній?Виходить на голові одне в одного, так і ще з новона родженим дитиною. Ніякої допомоги не дочекаєшся і від свекрухи. Таке відчуття, як ніби вона забула про сина і допомагає тільки дочці. Вона десять років заміжня, але без дітей. А я народжую, поповнюю їх рід, не отримуючи нічого в подяку. Майже кожен день я замислююся щодо цього питанняа і не можу зрозуміти, чому родичі не справедливі до нас? Чому не хочуть допомогти? Більше не буду про це думати, зайвий раз засмучуюсь.