Моя невістка заваrітніла і наро дила 8 років тому. Ліkарі вмовляли її перервати ваrітність, так як у дитини були серйозні проблеми. Вона відмовилася, вирішила наро джувати.
Коли дитина народ илася, виявилося, що проблеми були дійсно серйозними. Після народ ження малюка не виписали; батьки і родичі два місяці чекали, по ліkарнях поневірялися. Коли я побачила його, мало не зомліла. Видно було, що дитина мучиться.
Я злюся на мою невістку, адже її попередили, що у дитини проблеми, вона нікого не хотіла слухати, а тепер сама ходить незадоволена. Не хоче думати про другу дитину. Але моєму синові потрібен спадкоємець: дочка або син.
Він працює з ранку до вечора. Навіщо? Для кого він стільки трудиться? Для хворого сина? Я люблю свого онука, але, на жаль, він не може стати нормальною людиною. Невістка відмовляється наро дити другого, обурено каже: «А куди мені подіти цього? Ніхто мені не допомагає, з двома дітьми я не буду встигати».
Про яку допомогу вона говорить? Мій син працює на двох роботах, на ліки йде цілий статок, ми з чоловіком теж працюємо, щоб допомагати синові у фінансовому плані. А невістка каже, що ніхто їй не допомагає.
Я сама ростила трьох дітей без допомоги: мій чоловік працював, свекруха не допомагала. А моя невістка думає, що ми зобов’язані няньчити хворого онука. Я розумію, що їй важко з хворою дитиною, але вона сама вибрала такий шлях, адже лікарі говорили, пояснювали, що ростити хвору дитину дуже важко.
Я бачу, що моєму синові важко, він не може більше терпіти. Мені шкода малюкаи: він не може їсти, не вміє себе контролювати, кричить, б’ється. Я боюся залишатися з онуком, він некерований.