Ми з чоловіком уже майже десять років працюємо за кордоном у Німеччині. 2015 року обоє залишилися без роботи, зарплату нам так і не виплатили, окрім жалюгідних кількох тисяч гривень. Але у нас на руках були діти, яких треба було годувати, одягати та ростити. Іншого виходу не було, окрім як виїхати на заробітки. Чоловік, Петро, влаштувався водієм фури, мандруючи всією Європою, а я почала працювати фасувальницею на заводі. Спочатку думала, що це тимчасово – рік-два, накопичимо грошей і повернемося. Але зрештою розтяглося все на довгі десять років. Ми звикли до такого ритму життя. Але й про дітей ми ніколи не забували. Старшій дочці купили квартиру, зробили гарний ремонт. Син залишився жити у нашому домі, привів туди дружину. Невістка Христина виявилася чудовою господинею та матір’ю.
Як і багато інших заробітчан, ми передавали дітям гроші, продукти, а для онуків – гостинці. Зараз у нас уже два дорослі сини, які служать. Петро через стан здоров’я може виїжджати за кордон. Нещодавно Андрій та Микола, син та зять, взяли відпустку, а ми з чоловіком вирішили приїхати до України на свята. Привезли подарунки, солодощі та велику суму грошей – 10 тисяч євро. Хотіли розглянути варіанти купівлі житла чи вкладення у бізнес, щоб гроші почали приносити дохід. Коли ми приїхали, Христина та Іра приготували чудову вечерю, і до нас зайшла сестра Петра, Ольга. Наші стосунки з нею завжди були напруженими. Вона не прагне стабільності, працює касиром, живе у квартирі покійної матері і ніколи не відрізнялася відповідальністю. Петро відмовився від частки у спадку, щоб зберегти відносини з сестрою, але це не допомогло. — Ти так погарнішала на заробітках! — одразу почала Ольга, обсипаючи мене компліментами.
— Дякую, — коротко відповіла я, передчуваючи, що піде далі. — Ну, звісно, у Німеччині живеш, як у раю. Єврики сиплються прямо в руки! А я тут за копійки горбачусь. Після недовгих скарг Ольга перейшла до суті: — Мені потрібно трохи грошей. Адже зима на носі, світло відключають, а я замерзну. — І що ти хочеш купити? — спитала я, хоч уже здогадувалася. — Генератор. Такий добрий, потужний. Коштує лише 35 тисяч гривень. Ми могли б дозволити собі допомогти їй, але вирішили, що вистачить потурати її капризам. — Можемо дати 10 тисяч, — сказала я. — Цього вистачить на непогану модель. Подивися у Христини – цілком вистачає на кілька годин роботи. — Вам що, для сестри шкода? – обурилася Ольга. — Справа не в жалості, — спокійно відповіла я. — Просто нема рації переплачувати. Та й ми знаємо, що ти ці гроші не повернеш. Ольга почервоніла від злості і кинула мені в обличчя: — Ось як заробітки вас зіпсували! Вже рідній сестрі допомогти не можете! Я не витримала: — А що тебе тут тримає? Поїхали з нами до Німеччини, побачиш, як там ці гроші заробляються!