Галина домивала посуд. Задзвонив дверний дзвінок, Галя відчинила двері – це був Пашка, Мішин друг: -Тьоть Галь, Мишко вийде? -Він у бабусі, приїде післязавтра. -Ми ж гуляти зібралися! — обурився Паша. -Так він і бабусі обіцяв допомогти. Галя зачинила двері. -Мам, Хто приходив? — спитав Мишко. — Пашка? -Ні. Уроки роби! У школі Мишко вчився добре, але ось поведінка… Галину постійно викликав директор до школи через бійки, як і цього разу. -Галино Петрівно, Ви зараз все зрозумієте. Я у Тверь із Чити переїхала. У Читі мій син у компанію одну потраnив. Гоша мій нічого не розповідав про друзів. Потім з’ясувала, що тоді підлітки натовпом на дорослих нападали. У компанії був Олежка, він завжди перший починав хамити дорослим, а на підхваті завжди його друзі, які його захистять.
Я тоді зрозуміла, треба їхати. Звичайно, син не хотів, але інакше я не могла вчинити. Наступного року до бабусі поїхав, коли повернувся, розповів, що пацани його сидять, а Олежка nомер. Той нахамив, його вда рили. Олег уnав та помер на місці. Пацани налетіли на цього чоловіка та забили його. Навіщо я вам це це розповіла? Мишко ваш, у бійки перший не лізе, а от Пашка друг його, ще той підбурювач, образить і чекає, щоби йому дали по морді. А Мишко завжди поруч, заступається за нього. Галина йшла додому та думала. Вона сама говорила синові дружити з Пашею. Вона ніколи не чула, щоб Паша бився, думала спокійний, добрий хлопчик. Після дев’ятого класу Мишко вступив до коледжу.
Через навчання став рідше зустрічатися з Пашком. Того вечора на порозі стояла мати Пашки. -Дарма мій Пашка дружив з тобою. У нього біда, а тебе поряд немає. Увечері до Паші з Антоном, хлопець битися поліз. Їх у в’яз ницю забрали. Це все Антон. Він ребра зламав і одне у серце увійшло. За вбив ство су дитимуть. Паша ні в чому не вин ний. І тут Галина не стрималася. – А якби з ними був Мишко, їх би зараз усіх посадили, вам що стало легше? Як завжди перший образив, мабуть. Мені вашого сина не шkода. Йдіть звідси! Галина ще довго дякувала директорові школи за попередження.