Зоя була з дитбудинkу вона швидко вийшла заміж. Особливо не вибирала, у результаті, як вважали багато хто, цим і поплатилася. Вона могла, серед ночі прибігти до подруги ночувати, тільки тому, що її чоловік прийшов п’яний. А у такому стані він міг і руку на неї підняти! Ім’я вона вигадала собі сама, говорила на честь мучениці однієї. Нещасною вона була, як і наша Зоя. Хоча за паспортом вона була чи Забава, чи Звенислава. Батьків вона своїх ніколи не бачила, та й не шукала, ображена була на них з дитинства. Від чоловіка свого вона йти не збиралася, хоча квартира в неї була, було куди йти. Та й виглядала вона нормально, не як бита жінка. Завжди кумедна, під стать її справжньому імені.
Чутка по селі пішла, що чоловік Зої поїхав, а її із собою не забрав! Відпочивати поїхав на моря. А дружина вдома, комусь треба працювати. Зоя навіть виду не подала, що образилася. Усі продовжували її шкодувати. Одна вона по господарству та й по роботі все сама справляється. Чоловік її перед повітом сарай поряд збудував добрий, він, адже, тесляр. Вона в селі за цей час стала подібною до святої мучениці. Нещасна Зоя – її так і називали.
А чоловік – вічний n’яниця, та ще й руки піднімає! Нещасна! Але все так було до певного дня, поки не приїхала її свекруха, жінка серйозна, приїхала повідати сім’ю. Побачила, що не мала бачити. Та й ніхто не мав бачити. Застала вона у ліжку велику мученицю з kоханцем. А син її тим часом на роботі був! Жінка так кричала, що все почула. Ось вам і свята мучениця! У підсумку Зої слідом мало не плювали. І уявляєте, хто став її захищати? Чоловік, той самий тиран, n’яниця. Він поговорив із пліткарками на селі, у результаті вони перестали її обговорювати. Думаєте, вони розлучилися? Ні. Живуть! І начебто тепер разом на море їдуть. Вдвічім.