Свекруха моя вважає, що ми їй винні. Досі не зрозумію, до чого тут її рідня, якщо нам постійно допомагали мої батьки? Ми з Антоном одружилися майже п’ять років тому. Тоді з моєю свекрухою жив Сашко, старший брат Антона, та його сім’я: дружина та двоє дітей. Виходило, що для нас із Антоном у них місця не було. Та ми й не сподівалися. І я, і Антон думали, що спочатку треба мати будинок, а потім уже думати про дітей. Чотири роки ми орали як коні, але зуміли таки зібрати пристойну суму на квартиру. Мої батьки завжди були поруч, підтримували нас та допомагали у всьому.
Ось так, за чотири роки, ми зібрали гроші на перший внесок. Тоді й батько потішив нас. Бабусі тоді було важко жити одній, вони забрали її до себе. Квартиру її продали і суму віддали нам. Щоб ми не брали іпотеку. На ці та наші зібрані гроші можна було купити однокімнатну квартиру. Але ж у нас у планах були діти. Ось ми і вирішили взяти іпотеку і купити одразу двійку. Все пройшло дуже добре, і за шість місяців ми були в нашій квартирі, відсвяткували новосілля. За цей вечір ми й дізналися, який був підступний план моєї свекрухи. Виявляється, вона хоче, щоб ми допомогли Саші з покупкою житла.
-Ви ж купили собі квартиру, вам свого часу допомогли, зараз ваша черга,-сказала вона. -Не зрозумів, до чого тут ми з дружиною? Ми ж працею досягли своєї мети. Ми нікому, крім батьків дружини, не винні, — відповів Антон.
Потім чоловік заявив, що якщо його брат стільки років не змінив нічого у своєму житті, то йому і так добре живеться. Нехай роблять, що хочуть, тільки подалі від нас. Моя свекруха спробувала тиснути на жалість, мовляв, у Сашка діти, в її квартирі більше немає місця. Але Антон не піддався цьому. Свекруха встала і пішла з нашого будинку. Чоловік мій спочатку дуже багато думав із цього приводу, але зараз це не хвилює. Адже він нещодавно дізнався, що незабаром стане батьком.