Вісім років тому, коли її Ганна виявила бажання перебратися в столицю, Ольга Захарівна підтримала її. Профінансувала переїзд, деякий час підтримувала матеріально, поки дочка знайшла собі нормальну роботу, і вже через рік Ганна змогла сама себе утримувати. На сьогоднішній день у Ганни чоловік і дві дочки. Чотирьох і двох з половиною років. Живуть в чоловіковій двокімнатній квартирі. Але одне викликає нерозуміння і місцями навіть обурення у Ольги Захарівни, це новомодне захоплення молодих сімей — роздільний бюджет. Ця новинка дратує так само і Ганну. Поки вона в декреті чоловік, звичайно ж оплачує комуналку і сам все купує. Але грошей Ганні на особисті витрати дає менше, ніж школяреві на кишенькові витрати.
Так що жінка чекає не дочекається, коли ж вийде з декрету. При цьому, Ганна чудово пам’ятає, що на її роботі молодим матусям лікарняні не давали. А при наявності двох дітей дитсадівського віку лікарняні їй знадобляться часто. Що загрожує неприємностями на роботі. Аж до звільнення. Ось і задумалася про те, щоб перевезти мати в столицю. Ольга Захарівна згодна. Продавши свою трикімнатну квартиру в регіоні, вона може придбати собі житло в столиці. Ось тут-то у матері з дочкою виходить нестиковка. Ольга Захарівна підібрала однокімнатну, зі свіжим ремонтом і повністю мебльовану. Дочка ж хоче, щоб мати придбала двокімнатну. Але всі вибрані квартири потребують капітального ремонту.
Та й свої меблі треба буде везти з міста в місто. І все ж Ганна всіма правдами і неправдами намагається вмовити матір купити одну з обраних нею декількох квартир. — Мам, ну двокімнатна ж краще однокімнатної, — каже вона. Мати, звичайно ж, розуміє підґрунтя наполегливого бажання придбати саме двокімнатну квартиру. Ганна, на думку матері, напевно бажає мати «запасний аеродром». Щоб в разі чого могла десь жити з дочками. Мабуть «горезвісний» роздільний бюджет не така вже приємна річ…