Вранці, прокинувшись рано за звичкою, Гліб і його дружина Карина тихо снідали на кухні, як раптом чоловік почув, як їх дочка вийшла зі своєї кімнати. Гліб в мить взяв дружину за руку і вийшов з кухні, щоби дочка їх не помітила. Ірина була совою і її ранній підйом сильно здивував батьків. — Тихо, давай подивимося, що буде робити, — сказав Гліб, ведучи Карину за собою в сусідню кімнату. — Гліб, ти дитину чому вчиш? – пошепки обурювалася Карина в цей час. — Ой да добре тобі, себе в ці роки згадай, чим ти там займалася? У тебе не було секретів від мами?
Маленька Ірина заглянула на кухню і своїм тихим писклявим голосом сказала: — Їх немає. Пощастило, треба попоспішати. Поклавши табуретку перед холодильником, щоб дістати до верхньої полиці, вона взяла контейнер з котлетами, поклала парочку котлет в пакет, а контейнер залишила на столі, на що Карина прошепотіла «Дивись-но, уся в батька!». З пакетом Ірина пішла до дверей, швиденько наділа куртку і чобітки і вийшла на вулицю. Виглянувши у вікно, заінтриговані батьки побачили, як дочка,
сіла на лавку і положила всі котлети на підлогу, і тут в одну мить дівчинку оточили коти. Прийшовши додому, побачивши, як мама і тато спокійно снідають, а контейнер все ще на столі, дівчинка лише подивилася на батька і, кліпаючи своїми довгими віями, сказала: — Тато, а давай, кошеня заведемо? І якого ж було щастя дитини, коли на наступний ранок вона прокинулася поруч з маленькою мурчащою грудочкою!