“Через десять років, коли я знайду роботу, одружуся з тобою” – Сказав мені сусідський хлопець. Я поїхала вчитися, і повернулася через 10 років…

У нас по сусідству жила жінка із сином. Дуже хво ріла. Коли жінки не ста ло, мама попросила мене занести хлопчику поїсти. Я передала слова мами, що Микола може приходити до нас їсти, коли зголодніють. Так ми потоваришували з Колею. Якось він сказав, що я йому подобаюсь і через десять років, коли він знайде роботу, він на мені одружиться. Я сказала, що чекатиму на нього. Коли Миколі виповнилося п’ятнадцять років, адміністрація села влаштувала Миколу навчатися в училищі у місті… Пройшло десять років, до цього часу я закінчила педінститут, повернулася до рідного села і працювала вчителькою.

Жила разом із мамою. Вона була вже у віці і потребувала догляду. Якось до будинку, де колись мешкав Микола, під’їхав автомобіль. З нього вийшов молодий чоловік, схожий на Миколу. У мене дуже швидко забилося сер це. І я пересилила себе і вийшла привітатись. Коли я підійшла ближче, то зрозуміла, що не помилилась. То був Микола. Він зрадів, побачивши мене. – Оксано, це ти? Яка ти стала – око не відвести! Мої щоки залилися рум’янцем, і я не могла вимовити жодного слова. – Так, я, – нарешті сказала я, – а ти який став, тільки подивися на себе. Що знайшов роботу?

– Знайшов, тепер можу на тобі одружитися, якщо ще не пізно. — Поки що ні, — пожартувала я. – Ну, тоді я випереджу всіх твоїх наречених. Виходь за мене заміж! – Я подумаю, – сказала я. Микола розповів, що приїхав зовсім. Планує провести у свій будинок інтернет та працювати з дому. Але спочатку йому потрібно впорядкувати будинок. Потім ми пішли до мами, і Микола приніс нам дві торби різних делікатесів. – Це на подяку за вашу допомогу, – сказав він. Коли будинок Миколи вже був готовий до проживання, ми зіграли весілля згідно з усіма традиціями.