Я зрозуміла, що він ніколи не буде мені як батько, коли мама заборонила мені говорити, що вона подарувала мені ляльку. Сказала мені настрого, щоб я не сміла проговоритися, а якщо чоловік її запитає, то повинна буду відповісти, що мені її тітка куnила. Вітчим був до мене суворий і я, незабаром, виявилася непотрібною і зайвою. Відправили мене в 3-4-річному віці до бабусі і дідуся в інше місто. Там я і пішла в школу.
Бабуся в мені душі не чаяла, дідусь обожнював і балував. Жила я з ними щасливо. Тим часом мама наро дила вітчиму двох синів. Коли вони трохи підросли, то їм знадобилася помічниця в ролі доглядальниці для дітей, і вирішили не витрачатися: мене назад взяли. Бабуся була проти, але вони забрали мене до себе силою. Крім як доглядати і займатися дітьми, мені також належало і домашні справи робити, адже вони працювали.
Вітчим постійно був незадоволений мною, і завжди без причини. Я була тихонею і ніколи нічого не робила такого, щоб розлютити їх. А мама мене ніколи не захищала, завжди була на його боці. Він стверджував, що з мене нічого не вийде, що я тільки обтяжую їх сім’ю. Мені було так складно це слухати, і завжди так паршиво було на душі. Але це не все. Як тільки мені виповнилося 16, мама мене насильно посватала з сином її подруги. Мені довелося розписатися з чоловіком на 10 років старше мене. Виявився він алkашем, і я роз лучилася з ним, коли була ваrітна. Зараз зі своєю однорічною донькою живу з бабусею і дідусем.