Моя подруга завжди відправляла на вихідні доньку до бабусі і дідуся. Вона була дуже зайнятою жінкою, і батьки їй в цьому дуже доnомагали. Дочку звали Поліна. Вона була маленькою дівчинкою, ходила в школу, але мислила, як доросла. Всі вихідні вона проводила у бабусі і дідуся на дачі. Поліна кожен раз поверталася додому дуже злий. Матері було цікаво, в чому ж була причина її злості. Поліна любила дідуся більше, ніж свою бабусю. Вона говорила: “бабуся тільки й може готувати, і забиратися, вона нічого для мене робить.
Вона мене абсолютно не любить. Дідусь завжди грає зі мною, йде зі мною гуляти і куnує мені мої улюблені солодощі”. Моя подруга знала, що її мама була чудовою бабусею, яка безмірно любила внучку. Насправді, дідусь був вітчимом моєї подруги. Він був дуже похмурим людиною, який завжди ходив з сердитим обличчям. Він завжди був чимось незадоволений. Мама любила його і намагалася притримувати з цим непростим людиною хороші відносини. Поліна відгукувалася про бабусю nогано. Мати пояснила, що з дорослими так не говорять.
Тим більше, з рідною бабусею. Поки вітчима не було вдома, вона вирішила поговорити з мамою. Розповіла, як Поліна любить дідуся і як їй з ним добре. Мама говорила, що намагається робити все, щоб у них були хороші відносини один з одним. Купує все те, що любить Поліна і віддає дідусеві. Тому дівчинка і думає, що бабуся їй нічого не куnує. Вона була мирною людиною і хотіла , щоб в будинку панувало взаєморозуміння. Діти, як квіти: за ними потрібно весь час доглядати і дарувати любов. Тільки так вони виростуть повноцінними і люблячими людьми.