Геннадій втрату kоханої важко переніс. Волосся на голові рвав, nлакав, був сам не свій. У нього на руках двоє дітей залишилися. Це здалося йому відповідальністю, яка йому не під силу. Після nохорону дружини вдівець весь час проводив на роботі, намагався зайнятістю заглушити душевні муки. Тільки от мужиком він виявився досить інфантильним. І любов до першої дружини його була поверхнева, а до відповідальності готовий не був. Весь день діти одні вдома сиділи, або тинялися по двору. Старшому синові було сім, а молодшому п’ять. Купував напівфабрикати, старший син сам готував їжу і годував молодшого. Після роботи Геннадій волів сидіти перед телевізором або спати.
Одного разу хлопці виnадково розбили вікно сусідки, коли грали у футбол. Ганна вибігла у двір. -Що це за неподобство таке?! Вас що зовсім мама не виховала? -У нас немає мами, – опустив погляд хлопчик. Ганна трохи розгубилася. Діти виглядали неохайно і були дуже худими. Вона розпитала їх про все і дуже пошко дувала. Проводила додому, зварила нормальний суп, нагодувала. Після цього випадку стала часто до них навідуватися. Геннадій був радий, що хтось взяв відповідальність за дітей.
В один прекрасний день він привів дітей до сусідки, попросив постежити пару годин, а потім Ганна отримала СМС: “Я поїхав з іншою жінкою, вибачте, можете забрати собі дітей, а можете здати у дитячий будинок.” Ганна не вірила своїм очам, кілька разів прочитала коротке повідомлення. Хлопчики сиділи у вітальні і тихесенько, щоб нікому не заважати, грали в машинки. Вона не знала, як сказати дітям, що батько пішов. Не знала, як їх відправити в дитячий будиноk. Вона встигла до них прив’язатися. Зрештою, вона вирішила залишити їх собі. Всі її від цього рішення відмовляли. Мовляв, молода ще, своїх наро диш. Але Ганна була дуже наполеглива. Так і стали жити втрьох. Хлопчики її теж любили, незабаром стали називати мамою.