Її улюблений синочок, Жоржик, тепер мистецтвознавець з дипломом. Так говорила всім Софія Прокопівна, підкреслюючи, що у сина творча індивідуальність. Дехто зі знайомих вважав молодого чоловіка див ним, інші підтримували Софію Прокопівну. — Нероба і ледар! Бездарний нарцис! — різала правду матку в очі заміжня зведена сестра Жоржика, Тетяна. Як би там не було, Жоржик жив за рахунок батьків і чекав поки татко влаштує його на «тепле містечко». Поки престижної роботи для нього не знайшлося, Жоржик вирішив провітритися на курорті зі своєю дівчиною Галиною. Після повернення з’ясувалося, що дівчина ваrітна і пред’явила права на Жоржика.
— Накосячив, так нехай одружується! — резюмував батько, під акомпанемент плачу і істерик Софії Прокопівни. Жоржик з Галиною переїхали жити до його діда, в його трикімнатну квартиру. Дід, оптиміст по натурі, з радістю прихистив молодих. Тим більше, що вони більш ніж щедро фі нансувалися з боку батьків. Але з часом, ще до народження дитини, фі нансові потоки від батьків Галини, зійшли на «ні» і вона зажадала, щоб Жоржик влаштувався на роботу. — Де я тобі її знайду? — пручався недороблений мистецтвознавець. — Де хочеш! Як ми дитину містити будемо, недоросток? — вирувала Галина. Нарешті, батькові вдалося засунути синочка на роботу.
З маленькою зарnлатою, але мати обіцяла доnомогти. Наро дилася дитина. А через тиждень втекла Галина залишивши сина невдалому батькові. Софія Прокопівна няньчила неспокійного онука, батько журився, що його син «ні до села, ні до міста», сам молодий татусь впав у деnресію. Тут-то за справу взялася Тетяна. Вона за шкірку витягала брата на вулицю, прогулятися. Мимохідь вселяла йому, що він простий смер тний, а не «божество», як стверджувала його мати, змушувала ходити на роботу, а у вихідні возитися з дитиною… І хлопець видерся. Жорж все ще живе у діда, у нього дівчина, яка любить возитися з його сином. — Тепер Жорж в надійних руках, — сказала Таня. Скоро у Жоржа та Інни весілля. А зведена сестра стала для Жоржа найкращим другом.