— Дорогий, я повернулася! З полегшенням я входжу до квартири та знімаю взуття. Я сідаю на лавку в передпокої і переводжу подих. Денна робота завершена, і всі мої nроблеми вирішені. Я можу розслабитися і зосередитися на сім’ї. Володя, мій любий чоловік, вибігає привітати мене, а за ним вибігають двоє моїх дітей, п’яти та восьми років. «Як мені пощастило, що у мене все-таки є чоловік!» подумала я. Тепер у нашій сім’ї панують мир та гармонія. Але скільки перешкод та перепонів я зустріла на шляху до щастя? Ми навіть ніколи не були знайомі з сім’ями одне одного. Ми з Володею побралися, коли були ще студентами. Скільки разів пізно ввечері за чашкою кави в орендованій квартирі ми представляли, як закінчимо університет, зробимо хорошу, стабільну кар’єру та куnимо нерухомість. Ми були впевнені, що Володя буде успішнішим, ніж я. Він буде основним здобувачем, у нього буде професія, а я займатимусь будинком і дітьми і працюватиму просто так, щоб у мене були гроші на свої бажання. У культурі це типова сім’я. Але людина міркує, а доля вирішує.
Спочатку все йшло за планом. Вова після закінчення інституту повернувся на роботу, а я пішла у деkретну відпустку. Першою дитиною була Ліза, а за три роки з’явилася Даша. Коли діти підросли і пішли до дитячого садка, я теж почала працювати. У чоловіка справи йшли не дуже добре, але моя робота була на підйомі. Через рік я вже була начальником відділу, через два роки – начальником підрозділу. Винагорода теж була прийнятною. Вова ж зациклився на своїй посаді та відмовлявся шукати нову. І зарnлата, хоч і не порівнянна з моєю, теж не була жа хливою. Це був найскладніший період історії нашої сім’ї, на мій погляд. Важко подолати комплекси чоловіка, коли його дружина успішніша. Коли це відбувається, багато сімей розпадаються. Але я не хотіла, щоб мою сім’ю спіткала та сама доля. Вова — чудовий чоловік і батько. А робота… Чому чоловік має заробляти більше грошей? Зрештою, сім’я – це єдине ціле. І обидві пари працюють на одну справу. Ми з чоловіком нерідко обговорювали це питання, і він погодився зі мною. Він почав брати на себе частину домашніх обов’язків.
І саме коли ми знаходили опору в сімейному житті, настало свято, коли родичі та друзі збиралися разом та обговорювали кар’єру та зарnлату. — І що? Ти ще на спині у дружини? — запитував наступний «друг». Ці «друзі» часто заробляють менше, ніж мій чоловік, але при цьому не дають своїм дружинам реалізуватися. Виходить, що жінка заробляє менше, а він – здобувач. Мій чоловік повертався після таких зустрічей сумним і спантеличеним тим, що моя зарnлата більша, а робота успішніша. — Ми ж не у змаганні! — намагалася я переконати його. – Ми всі працюємо для однієї справи. Ми задоволені і діти задоволені. Не можемо ж ми всі бути президентами, зрештою! Я могла б залишити свою кар’єру та сидіти вдома з дітьми. Ти був би основним добувачем. Але хто був би від цього щасливішим? Чоловік розслабився, і блаженне існування nродовжилося. І, щоб не наражати мою сім’ю, мій всесвіт, ризику склок і розпаду, ми перестали зустрічатися з друзями. Чому ставляться ці незручні питання, чому косі погляди? Отже, щоб уникнути роз лучення та зберегти сім’ю, ми перестали зустрічатися із родичами, друзями, подругами. Тепер у нас все гаразд. Але яке ж тендітне це благополуччя, і як швидко воно може впасти під тяжкістю чужих звичаїв і суджень. Так ми і живемо у своєму власному маленькому всесвіті, не впускаючи туди нікого стороннього.