У Томи, моєї сестри, люблячий чоловік і батько. У них двоє синів десяти і семи років. Чоловік працював і утримував сім’ю. Але, на думку Томи, мало заробляв. А одного разу прибігла до мене вся в сльозах. Вона розповіла, що чоловік позбувся роботи. — Як нам далі-то жити? — плакалася вона. Незабаром її подруга покликала її до Італії. На заробітки. Сестра довго обмірковувала пропозицію. Як дітям без матері? Я радила їй нікуди не їхати, запевняла, що її чоловік незабаром знайде роботу. Чоловік і діти теж просили її не кидати їх. Але я, знаючи сестру, зрозуміла, що вона все-таки вирішила виїхати. Навіть сльози дітей не змогли її зупинити.
Тома лише переконувала сім’ю, що незабаром повернеться і все у них піде добре. І поїхала… Минуло чотири роки. Одного разу до мене прийшов чоловік Томи і розповів, що сестра просить розлучення. Виявилося, що там їй якийсь місцевий багатій запропонував піти за нього заміж. Вона просила вибачення, і свій вчинок пояснювала бажанням жити багато… Минуло ще десять років. Сини Томи виросли, обзавелися власними сім’ями. За минулі роки Тома практично не нагадувала про себе. Її колишній чоловік так і залишився один. Нову дружину не привів, і присвятив своє життя синам. Нещодавно Тома приїхала на батьківщину.
По приїзду відразу ж попрямувала до синів. Ті її навіть на поріг не пустили, не пробачили їй зради. І Тома прийшла до мене. Я теж ображена її проступками. Але все ж вона моя сестра. Пустила. Вона розповіла, що, коли її чоловіка-італійця не стало, його діти просто вигнали її з дому. Тепер і свої діти знати її не хочуть. Я дозволила їй переночувати у мене, а завтра нехай сама вирішує, як їй жити далі. Я чула, як вона всю ніч проплакала в сусідній кімнаті. Серце у мене не кам’яне, а Тома мені сестра. Я вмовила чоловіка дозволити сестрі пожити у нас. Сподіваюся, коли-небудь, діти пробачать її.