Марія ніколи не думала, що якась подорож на автобусі може перевернути її життя. Сидячи біля вікна, якось вона помітила незнайомого хлопця, який дивно дивився на неї. Коли вона вийшла на своїй зупинці, хлопець пішов за нею. Марія відчула тривогу, прискорюючи кроки. Але раптом хлопець наздогнав її і крикнув : — Маріє, це ти? Вона зупинилась і пильно подивилася на нього. Його очі були знайомими, а посмішка — теплою та доброю. Раптом усе стало на свої місця. – Андрію? — прошепотіла вона, впізнаючи свого друга дитинства, з яким вони росли поруч у будинку її бабусі і проводили разом усе літо.
– Так це я! — озвався він, і його обличчя вибухнуло усмішкою. – Як давно ми не бачилися! Марія не могла повірити своєму успіху. Вони були такі близькі в дитинстві, і тепер зустрілися серед величезної юрби у великому місті. Вони обмінялися номерами телефонів та вирішили зустрітися наступного дня. Вечір пройшов чудово, обидва згадували дитячі витівки та обговорювали своє життя. Андрій розповів, як він поїхав навчатися в інше місто, а Марія поділилася своїми здобутками в кар’єрі. Складалося відчуття, ніби вони повернулися назад у часі, і знову стали найкращими друзями. Наступні тижні були повні зустрічей та довгих прогулянок.
Вони відкривали один одного заново і з кожним днем ставали дедалі ближче. Марія зауважила, що Андрій став для неї кимось особливим. Вона почала чекати на його дзвінки та повідомлення, а в його присутності її серце билося швидше. Якось увечері, під зоряним небом, Андрій узяв її за руку і сказав: — Маріє, я хочу бути з тобою. З першого моменту нашої зустрічі в автобусі я відчував, що то є доля. Марія була на сьомому небі від щастя. Ця несподівана зустріч перетворилася на початок гарних стосунків, сповнених тепла та ніжності, і обидва зрозуміли, що це справді було долею.