Моя історія з Вовою завжди була схожа на американські гірки: злети та падіння, кохання та сварки. Ми зустрічалися, розлучалися, і знову зустрічалися. Мої подруги вже перестали дивуватися цьому нескінченному кругообігу. “Ти знову з Вовою?” – Запитала мене подруга Аня одного разу, коли я повідомила про наше чергове примирення. “Так, ми не можемо один без одного,” – зітхнула я. Але коли Вова зробив мені пропозицію, я відчула себе на перехресті. Наші сварки були далеко не дрібницями, і я побоювалася, що шлюб лише посилить наші проблеми.
Проте кохання переважувало всі сумніви. “Ти не впевнена у цьому?” – Запитав він, побачивши моє вагання. “Я люблю тебе, Вово. Це все, що має значення,” – відповіла я, відчуваючи, як глибоко ці слова виходять із мого серця. З того часу минуло вже кілька років. Наш шлюб, незважаючи на всі побоювання, виявився міцним та щасливим. Ми навчилися слухати одне одного, поважати та цінувати. Сварки, звичайно, не зникли повністю, але тепер вони були скоріше іскрою, яка підтримувала наші стосунки живими та пристрасними, ніж причиною розладу.