Колись я почала вишивати завдяки бабусі. З дитинства мені подобалося займатися цим ремеслом, і незабаром я засвоїла техніку до досконалості. Однак на якийсь час я закинула це захоплення, коли вступила до університету та мріяла про кар’єру юриста. Життя склалося так, що після випуску я не знайшла роботу за фахом. Працювала продавцем кілька років, а потім вийшла заміж та народила дитину, пішовши в декрет.
Коли моїй доньці виповнився рік, я почала шукати хоч якийсь підробіток. Складно, коли ти не маєш своїх грошей, а чоловік контролює кожну витрачену копійку. Нормальну роботу з маленькою дитиною знайти не вдавалося, і щоб хоч якось відволіктися, я знову взялася за вишивання. На ювілей мамі подарувала власноруч вишиту вишиванку, і вона відзначила, яка це гарна робота:
— Доню, це ж справжній витвір мистецтва! Нині такі речі дуже цінуються, ти могла б заробляти на цьому.
Так я й вирішила спробувати. Спершу брала замовлення від знайомих, а потім створила сторінку в соцмережах. Однак великих заробітків не було — на створення однієї сорочки витрачалося два тижні, особливо з урахуванням того, що я маю маленьку дитину. До того ж, я купувала якісні матеріали, щоби мої роботи виглядали гідно.
Якось до мене звернулася моя двоюрідна сестра Леся:
— Я бачила твої роботи. Дуже гарно! Чи можеш вишити сорочку по фото? Я заплачу.
Я, звісно, погодилася. Це ж родичка! Але коли вона надіслала фотографію, я була в шоці — довга сорочка з повністю вишитими рукавами, складна робота, яка вимагала багато часу та сил.
Я працювала над цією сорочкою ночами, приділяючи їй кожну вільну хвилину протягом трьох тижнів. Хотіла, щоби все вийшло бездоганно. Коли роботу було завершено, я вирішила особисто віднести її сестрі, щоб вона змогла приміряти і, можливо, похвалити мою роботу. Адже для майстра це завжди приємно.
Сестра охоче приміряла сорочку і скрикнула від захоплення:
— Яка краса! Навіть краще ніж на фото! Ти справжня майстриня! І скільки я тобі винна?
— Лесю, тобі ціна буде 2000 гривень.
— За вишиванку 2000? І це з родинних зв’язків?
— Лесю, ти ж знаєш, скільки тут роботи. Такі сорочки коштують щонайменше 5-6 тисяч.
— Не вигадуй. Їй ціна 500 гривень.
— Тоді не бери.
Я забрала сорочку та пішла. Після цього ми з Лесею більше не спілкуємось. Я продала цю вишиванку через свою сторінку за 4500 гривень, і жінка, яка її купила, зробила ще одне замовлення своєї мами. А сестра, звісно, всім родичам наговорила, що я погана. Але мене це вже не турбує — свою роботу треба цінувати. А як ви думаєте? Чи були у вас подібні ситуації з родичами?