Кіра рано вийшла заміж, їй тоді вісімнадцять було, а нареченому двадцять п’ять. Вона тоді ще в Інституті навчалася. Жити стали в квартирі, яка дісталася Кірі від бабусі. Після шлюбу інститут не кинула, хоча завагітніла майже відразу. Один за одним вона народила двох малюків. Поки вона вчилася і займалася господарством, чоловік працював. Заробляв Семен пристойно, але сім’я жила дуже погано. Діти ходили в лахмітті, а на відпустку не доводилося навіть сподіватися. А все через свекруху: вона постійно тягнула гроші у сина. За його рахунок побудувала собі будинок навіть. Невістку вона люто ненавиділа:
— Добре влаштувалася, тунеядка. Живеш за рахунок мого сина і не соромно тобі. Хоч би одну копійку за своє життя заробила. Але ні, навіщо тобі? Сіла на шиї і ніжки розвісила. Тепер ти зобов’язана відшкодувати збиток, який наносиш моєму синові. Продай свою квартиру, купіть однушку, а решту грошей віддай мені. Я приховаю для сина. Пропозиція була абсурдною, Кіра категорично відмовилася. Свекруха дошкуляла їй протягом п’яти років. Весь цей час фінансово їм допомагали батьки Кіри. Потім Кіра і сама влаштувалася на роботу за професією. Тоді діти стали одягатися і харчуватися краще. Свекруха тоді стала вимагати і від неї частину зарплати:
— Ну ти впродовж стількох років жила коштом мого сина, а тепер мусиш платити за рахунками. Навіщо дітям ці твої ганчірки?! Ти не вмієш розпоряджатися грошима зовсім! Кіра і на цю її «геніальну» пропозицію відмовила. Потім вийшло так, що чоловік втратив роботу. — Ну і що? Він тебе стільки містив, тепер твоя черга. Життя стало знову складним, утримувати чоловіка, дітей, а ще постійно терпіти нападки свекрухи. У цей період чоловік став навіть мати підтримувати. Тоді Кіра не витримала і подала на розлучення. Цього року вперше вона поїде у відпустку з дітьми.