Коли мій син вперше став серйозно зустрічатися з дівчиною, то я просто благала небо, щоб вони швидше розлучилися. Дівчина була така страшненька, хоча з обличчя воду не пити, але й характер у неї був не найкращий. Почну із зовнішності. Мені просто було прикро від того, як така страшна змогла закохати в себе такого прекрасного хлопчика, як мій син. Він у мене високий, зі світлим прямим волоссям. Де ще такого красеня знайти можна?
А ось його перша дівчина була страшною. Сама вище за мого сина, боки стирчать, хоча дівчина була молода, могла б і стежити за собою. Вона мала великі губи, швидше за все, накачені. А ще вона любила чорним кольором, який їй зовсім не йде, виділяти свої густі брови. Виглядало це з боку бридко, наче макака нафарбувалася. Сама була така шкідлива, то як скаже, так і має бути. Ніяк інакше, а то може й скандал моєму синочку влаштувати. Я точно не знаю, чому вони розлучилися, але я була дуже рада цьому факту. Згодом у сина з’явилася друга дівчина. Вона більше підходила до сина. Така вся ніжна, повітряна, з милим янгольським голоском. У неї теж було світле волосся, блакитні очі, чиста краса. Вони побралися, моя невістка втішила, що скоро з’явиться онук.
Aле коли дитина народилася, то я навіть не хотіла її спочатку брати на руки. Він був зовсім не схожий на мого сина. У хлопчика було волосся темніше, ніж у його батьків. Та як таке можливо, у всіх у нас світле волосся… Так ще й носик у нього був кирпатий, але у всіх у нас ніс картоплею. Я відразу висловила невістці, що онук не рідний. Вона щось довго на мене кричала, чоловікові поскаржилася, син на мене образився. Потім невістка принесла мені тест на батьківство, то був мій онук. Але я все одно не вірю, материнське серце обдурити не можна, і я відчуваю, що щось тут не так.