— Їду у відрядження-оголосив чоловік. — Ти надовго? — питаю у Павла. — Ні, на кілька днів і назад. До тебе! Зібрався, взяв рюкзак і вийшов. Не минуло й півгодини, як задзвонив телефон. Відповідаю, в трубці незнайомий жіночий голос. Підлітковий, років на 18. — Привіт-каже вона — а це дружина Паші? — Так, я-кажу у відповідь, вже відчуваючи, що розмова ця не віщує нічого хорошого. Чоловік вже не юнак, і те, що його хтось такий юний називає «Паша»-насто рожило. — А де він сам? — Поїхав у відрядження. А що? — А знаєш, – каже вона, продовжуючи звертатися до мене на «Ти» — Він до мене поїхав. Накотилася хвиля неnриємних емо цій.
Може вона жар тує все-таки? — А ви хто? — питаю у неї. — А він ноутбук залишив удома? — Залишив. — Відкрий його і прочитай листування з Настею Захарченко. — Передзвоню, — відповіла я і завершила дзвінок. Відкриваю ноутбук. З контакту чоловік вийшов. Але аккаунт зареєстрований на вільну сімку, яка у нас про запас лежить. Відкриваю сервант, Міняю сімку. Відновлюю пароль. Заходжу в контакт Паші. Листування з цією Настею… Понаписали він їй такого, що мені і не снилося. Навіть уявити собі не могла, наскільки у нього багата уява. І талант фотографувати себе. За підсумком розмови стає зрозуміло, що поїхав він дійсно до неї.