Олена не здивувалася, коли чоловік пішов від неї. У них на роді написано, що жінки залишаються самотніми. Він пішов прямо напередодні Нового року. Їхній спільній доньці було п’ять років. Того вечора Олена наковталася пігулок і заснула назавжди. Маленька Катя весь вечір намагалася її розбудити, та нічого не виходило. Потім просто накрила її ковдрою та обійняла. Вранці прокинулася від моторошного холоду і зрозуміла, що холод походить від тіла матері. Тут вона все й зрозуміла. Того ранку до них прийшла тітка Галя, вона мамина двоюрідна сестра. Вони з мамою близько спілкувалися. -Олена, Катя, ви де? Олено, я до тебе з учорашнього дня додзвонитися не можу. Що трапилося? Вона зайшла до кімнати і побачила Катю, яка сиділа біля тіла матері і беззвучно плакала. Після цих подій вона перестала говорити. Галя забрала її до себе, згодом оформила документи. Дівчинку вона дуже любила, як рідну дочку, тому про дитячий будинок не могло бути й мови. Сім’ї та дітей своїх у Галі не було, доля не склалася.
Катю вона водила по всіх лікарях і психологах, але нічого не допомогло їй повернути мову. Одного січневого дня вони разом вийшли до магазину. Біля дверей супермаркету Катя побачила великого, рудого кота, присіла поруч навпочіпки і почала гладити. Галя зайшла до магазину без неї, а коли вийшла, то побачила, що Катя тримає його на руках, а він злизує її сльози. Злизує, чхає, але все одно продовжує. -Кать, кинь його, він же вуличний! Чому ти плачеш? Вона змусила дівчинку покинути тварину, за руку потягла до машини. -Тітка, його не можна кидати! Він же дуже добрий! Галя завмерла на місці. -А ну повтори, — голос її тремтів. -Це особливий котик, його не можна кидати. Він замерзне на вулиці! Котика вони із собою забрали додому. Після цього дня Катя знову почала говорити.