Внучка рідна, дочка мого сина, мені своє «фе» висловила, коли я свою квартиру на двоюрідну внучку переписала. Сама образилася, син з дружиною теж за неї образилися. Але коли мені допомога потрібна була не вона до мене першою прибігла а саме двоюрідна онука. У мене був рідний брат, старший за мене на три роки. Він з самої юності по похилій котився. Батьки на заводі працювали, їм особливо ніколи було нашим вихованням займатися, ось брат і колобродив. Сім’я у нас зразкова, але брат пішов у когось з роду і був на нас зовсім не схожим. Дружину він собі знайшов в тій же компанії, дівчина мала ті ж звички що і він, тому після шлюбу їм і один одного вистачало для свята щоденного. Коли дочка у них з’явилася, на якийсь час зовсім забули про старе життя, але скоро знову за своє взялися. Я в той час доучувалася в інституті і своєї сім’ї не мала. Коли брат з дружиною веселилися, дівчинка часто залишалася у нас, бабуся з дідусем займалися онукою, намагаючись дати виховання. Але щось і тут пішло не так. Я до того моменту вже сама стала мамою, з чоловіком жили в тому ж місті, мали сина. У нього з двоюрідною сестрою різниця була в п’ять років, вона постарше. Між собою вони не спілкувалися, ми взагалі не підтримували спілкування з тією сім’єю, тому що вони пішли зовсім з берега. Довго я про них нічого не чула, у нас вже син одружився, дитинку вони мали, коли мені з опіки подзвонили, сказали, що у племінниці теж з’явилася дівчинка, маму ось прав позбавляти збираються. Полетіла я туди, все-таки рідня то моя. Справа повернулася так, що прав маму не позбавили, вона ніби й на роботу влаштувалася, кімнату якусь знімала, залишили дитину з нею. Я стала по можливості допомагати, брата з дружиною тоді вже в живих не було, а племінниця ніби як намагалася за розум братися. Я до себе її дочку забирала, коли потрібно було, займалася з нею, дарувала одяг. Часто ми гуляли втрьох-я і дві внучки, рідна і двоюрідна.
Мене Танюшка теж називала бабусею. Син мого завзяття не підтримував, казав, що я собі тягар вигадала, а потім сльози буду лити, коли Таня піде по стопах матері і діда з бабою. Я ж вірила в краще. Дівчатка вже в школі перестали спілкуватися між собою, непорозумінь не було, просто вони як з різних планет були. Леру батьки утримували повністю, а Таню іноді мама, коли на світло дивилася, не хитаючись, або я у важкі моменти. Дуже я до цієї дівчинки прив’язалася. Зараз вже обидві дівчинки дорослі, Таня працює, Лера закінчує ВНЗ. Я спілкуюся з обома, але у Лери все часу немає навіть подзвонити, а Таня до мене через день їздить, щоб допомогти приготувати, прибрати, в магазин сходити та й просто чаю випити разом. Коли я взимку захворіла, син з невісткою відразу сказали, щоб я викликала швидку і їхала в саціонар, тому що їм за мною дивитися часу немає. — Там за тобою догляд буде, а вдома чого? Нам після роботи через все місто кататися тебе відвідувати? Це довго, та й ми не молоді вже, що ми зробимо? — переконував мене син. Але мені туди не хотілося. Будинки адже і стіни допомагають, а там зараз і так народу повна коробочка. Виручила Таня, вона майже жила у мене два тижні, все по дому робила, у всьому допомагала. Мені було незручно, що молода дівчина зі мною, старою, возиться, але вона і чути нічого не хотіла. — Бабуся, та мені не важко. Погуляти я встигну, — переконувала вона мене. Лера ж зі мною спілкувалася тільки по телефону, та й то не балувала своїми дзвінками. Сама я їй не дзвонила, не хотіла псувати настрій. Їй що не подзвониш — вона зайнята, та ще таким тоном, що неприємно стає.