У мене лише один син, він для мене цілий світ. Коли він одружився і сказав, що житиме зі мною, я була тільки рада, мені зовсім не хотілося залишатися однією на старість. Наталка наро дила двох дітей. Поки я доnомагала їм доглядати маленьких дітей, невістка не могла натішитися моєю присутністю. Але діти виросли, у моїй доnомозі більше немає потреби, і Наталка щось на хабніла.
Мало їм місця тепер у двокімнатній квартирі. Нещодавно я виnадково підслухала розмову. Наталя вмовляла Семена, щоб він поговорив зі мною, мовляв, щоб спробував переконати мене перебратися на дачу. У мене в селі справді є будинок , який від батьків дістався. Іноді влітку я їду туди, щоб відпочити. Але жити там постійно неможливо, будинок старий, умов для постійного проживання не має.
Я тоді різко увійшла до кімнати і нагадала, що квартира мені належить. -Ви що мене з моєї ж квартири вирішили вигнати? -Ольго Михайлівно, ви не так все зрозуміли, – стала виправдовуватися Наталка. Але я собі вирішила вже все, якщо їм не подобається моя присутність – нехай переїжджають жити окремо. Якраз навчаться самостійності, а то я і готую, і забираюся у квартирі після них.