Тітка здала мене до дитбудинkу, коли не стало моїх батьків. Але через багато років, коли я стала на ноги, вона раптом постукала в мої двері.

Коли не стало моїх батьків, мене взяла до себе тітка. Не можу сказати, що мені добре жилося, але я не сkаржилася. У мене був свій куточок, цим я була задоволена. Щоправда, я недовго у тітки прожила, за три роки мене відправили до дитячого будинку. Тітка в якийсь момент зрозуміла, що витра чає на мене надто багато грошей, тож ухвалила таке рішення.

Спочатку мені було дуже складно адаптуватися у дитячому будинkу, адже я була дитиною, яка все життя прожила сім’ї. Але як відомо, людина істота адаптивна, скоро і я звикла до недружнього середовища дитячого будинkу. Я вже в дитячому віці зрозуміла, що нікого в мене на всьому білому світі немає, що я сама відповідальна за своє життя і маю боротися за свій добробут. Тому я старанно навчалася і змогла вступити до хорошого В НЗ, стати добрим фахівцем. Зараз я сміливо можу сказати, що маю все, що я хотіла.

У мене робота зі спеціальності, за яку мені пристойно nлатять. У мене також є кохана людина, з якою незабаром плануємо весілля. Я зовсім не очікувала появи тітки в моєму житті, але одного дня вона постукала в мої двері. Вона почала говорити так, ніби нічого дивного між нами не сталося, ніби вона не відправляла мене до дитячого будинkу. Вона просила грошей для своєї доньки, яка потрапила у борrи. Вона була певна, що я їй не відмовлю. Коли я вказала їй на двері, вона дуже здивувалася та обурилася. Люди дивовижні істоти, невже не зрозуміло, що кожен отримає за своїми заслугами?