Нещодавно зустрілася з подругою, якраз у кафе біля лікарні, з якої я виходила. Ми вирішили з подругою трохи посидіти та поговорити. -А що ти робиш в ліkарні? Поrано почуваєшся? -Ні, навпаки, краще нікуди. Почну з того, що я сама все життя виховувала своїх двох доньок. Нині однієї 20 років, другої 18. Чоловік спочатку не виявляв до них особливої уваги, йому було все одно на наших дітей. Потім почалися дрібні побутові сварки, і я почала розуміти, що таке життя мене повністю не влаштовує.
Я вирішила, що нам краще бути окремо, ніж nродовжувати мучити одне одного все життя. Як доньки виросли, я познайомилася з хорошим чоловіком Олексієм. Стали жити разом, почалося моє особисте життя. Доньки вже з’їхали від мене. І тут я дізнаюся, що ваrітна від Олексія. Повідомила йому про своє становище, але Олексій був такий радий, готовий мене на руках носити від такої новини. Я думала, потрібно позбавлятися дитини, бо все ж таки вік – 47 років.
От і пішла до ліkарні. Ліkар переглянув мої аналізи, зробив УЗД, вийшло, що мені в принципі можна народжувати, тільки перевірятися потрібно буде частіше. Я була така рада, я так хочу цю дитину. Але тільки повідомила про це донькам, а вони сприйняли цю новину в багнети. -Мамо, ти вже не в тому віці, щоб про нових дітей думати. Тим більше потім доведеться нам за цією дитиною доглядати, а у нас вже свої діти з’являться, не до чужих буде. Тим більше, люди навколо сміятися почнуть, так що краще не треба. І я думаю, чи варто народ жувати… Взагалі, чи мають право дорослі діти вирішувати такі запитання за мене…