З того самого дня, як мій чоловік представив мене своїм батькам, свекруха влаштувала змагання, хто з нас: я або вона, більше любить Сергія. Причому намагається все це виконати прилюдно, напоказ. Останній її «подвиг» трапився два місяці тому, коли ми святкували сорока п’ятиріччя мого чоловіка. Ще за місяць до торжества вона стала випитувати у мене, що я маю намір подарувати чоловікові. — Наталочка, а що ти будеш Сергійкові дарувати? Це я до того, щоб ми з тобою не подарували одне і теж. — Він хоче смарт — годинник. Ось їх то і подарую, — відповіла я. Настав день народження чоловіка. — Я! Я! — мало не підстрибувала свекруха.
— Я хочу привітати! Дали свекрусі слово. — Дорогий наш Сергій! — почала свекруха. — Ми, твої батьки, любимо тебе сильніше за всіх! Ми знаємо так само, що ми найближчі тобі люди! Тому ми даруємо тобі твою мрію! Це розумний годинник. Він все вимірює: тиск, кроки, пульс… Потім вона ще хвилин десять вчила сина, як поводитися з годинником час від часу не забуваючи нахвалювати себе, мовляв, яка вона молодець. І завершила свою промову звертаючись до мене: — А ти, Наталочка, що подаруєш чоловікові?
Мені б дуже хотілося «вмочити головою в унітаз» цю стару дуру з її китайською підробкою. Невідомої марки, жа хливого дизайну, абсолютно не в стилі чоловіка. Та й до його новенького айфону цей китайський ширвжиток точно б не підключився. Мені було достатньо дістати свій подарунок — смарт годинник. Але це напевно призвело б до істерики від свекрухи і зіпсованого свята. — Я свій подарунок вранці вручила, а ввечері додам, — віджартувалася я… Вдома я вручила свій подарунок чоловікові. Він був дуже радий. Дізнавшись про викрутаси матері, засмутився, але я його втішила. Звичайно ж він постійно носить мій подарунок. А подарунок матері надягає лише, коли ми йдемо до його батьків в гості.